У реальному гаремі султана Сулеймана століттями проживали повитухи. Матері передавали свої знання дочкам із покоління в покоління. Іноді можна було зустріти і чоловіків-повитух, але користі від них було мало, тому що оглядати вагітних і породіль вони не могли. Вони лише давали поради, стоячи за ширмою.
Хатун, що носила дитину, була зобов’язана зберігати у себе в кімнаті захисні амулети і насіння фенхелю. Повитуха відвідувала таких жінок кожні сім днів, починаючи з шостого місяця вагітності. Приблизно на 30 тижні в покої до дівчини приносили спеціальний пакунок бохча та маленьку сумку з Кораном. Все це вішали на стіну лицьовою стороною у напрямку Мекки.
Вагітна наложниця не мала права відвідувати хамам з іншими жінками – їй допомагали служанки. Це робилося з метою захисту від зглазу. Також було прийнято вважати, що ті жінки, які їли багато солодкого, народжували синів. А якщо хотілося дочку, то треба було їсти гостре.
Заборонялося вагітним дивитися на диких тварин, верблюдів, прокажених. В положенні найкраще бачити квіти, сонце і місяць. Заборонялося вживати в їжу рибу та баранячі голови, а також їсти потай від оточуючих. Вважалося, що весь негатив, побачений і відчутний жінкою під час вагітності, вплине на психіку і зовнішність дитини.
Коли починалися пологи, то у покої запрошували повитух та старших султанш. Жінку пересаджували на спеціальне крісло з високими підлокітниками, а також великим та м’яким сидінням. Щойно малюк з’являвся на світ, то обов’язково читали молитву. Коли породіллю приводили в порядок, а немовля обтирали, радісну новину повідомляли батьку.
Новонародженій дитині змащували губи медом та обсипали тіло насінням фенхелю. Це робилося для того, щоб у дитини був гарний голос, світла голова і приємна зовнішність. Після цього на немовля одягали спеціальну сорочку, яку підв’язували поясом сили. На голову ставили тюбетейку, на якій були закріплені амулети – часник, золоті монетки та уривки з Корану.
Іноді під час пологів вставало питання, рятувати матір чи дитину. Коли мова заходила про представників династії, то завжди обирали їх. При цьому безплідна султанша могла забрати новонароджену дитину собі та виховувати як свою власну.
